Автор: https://steamcommunity.com/id/MS-Dok
Посилання на огляд: https://steamcommunity.com/id/MS-Dok/recommended/2073250/

Трапляється, що певна франшиза робить докорінні зміни в ігроладі, що призводить до мандрів гри в інший жанр. Інколи це веде до провалу, а подекуди нащадок гідно стоїть у весь зріст з попередником.

Трохи неочікувано, але в крамниці мені запропонувало Rift of the Necrodancer. Перша реакція від перегляду була «што»: з тизеру стало зрозуміло, що це тепер не рогалик. І не з піксельною графікою. Пару вечорів після релізу я ще думав, чи варто це брати. Але врешті наважився і скажу, шкодувати не тільки не довелось, а і з’явилось бажання час від часу в це грати, аби ставати краще і долати вищі рівні складності.

Коротко про сюжет. Він тут є і старанно виконує роль вершкового масла у бутерброді: більше калорійності, не забиває смак основних інгрідієнтів і не дає їм спадати з хлібу. Наша протеже з попередника, а саме Каденція, і далі шариться з лопатою по склепу, даючи на горіхи всім місцевим ендемікам. Але от не задача: відкривається розлом, який затягує в себе нашу непосидючу білявку, попутно повністю змінюючи її стиль, і закидає в наш світ, де виявляється, що засмоктало сюди не тільки нас, а і старих знайомих. Ніяких ультра кульбітів місцева історія не робить, але особисто мені було приємно побачити піксельних персонажів у яскравій мультяшній мальовці і з прописаними характерами.

До ігроладу: він став простіший механічно, адже тепер абсолютно все залежить від вашої реакції і здатності спіймати ритм, але тим не менше, розробникам вдалось запхати вже знайомі елементи, які вносять різноманіття і попутно підпалює гравцеві сраку. Головна родзинка – у кожного ворога своя поведінка. Хтось просто чухає напролом в унісон ритму. Комусь треба три швидких удари, аби від’їхати, а деякі падлюки рухаються в проміжками між бітами, що місцями ледь не змушувало мене гризти клавіатуру. Що вже казати про портали, які жонглюють смугами просування ворогів, стрілки, які перекидають ворогів туди-сюди. Блок, який перетворює монстрятину на знак питання, ледве та вилазить в екран, - це окремий підрив пердаку. І це на нормальній складності. Без поняття, що може запропонувати найвищій рівень у налаштуваннях (який веселі розробники охрестили impossible), але легкою прогулянкою це не буде. Але тим не менше, якщо ви піймаєте ритм і трохи освоїтесь з поведінкою ворогів, то здобуття “Perfect!” при їх знищенні не стане перешкодою.
Щоб не зациклювати весь ігролад лише на знищенні прибульців зі склепу, розробники також додали міні ігри в сюжетному режимі. Вони доволі кумедні: нам доведеться і бургери поробити, і йогою позайматись, і дітлахів повеселити. Не прям вау, але трохи розбавляє ігровий процес і дає можливість перемкнутись.
Особнячком стоять битви з босами. Нічого прямо екстра там нема, але у відгуках якийсь веселун казав, що це на нормальній складності, на яку він також радив не звертати увагу і одразу йти на Hard, бо от там вже цікаво. Я гребу, що буде на цьому налаштуванні, але проходження деяких з тих рівнів вимагало в мене перерви на декілька днів, щоб трохи остигнути і не йти в аптеку за пантенолом.

Ну і на завершення про графон і музику. Графоній стильний і мультяшний. Мальований вручну, прям очі радує. Про музику коротко: окремий список відтворення був створений і крутився десь тиждень в режимі нон стоп. Музло вийшло різнопланове, в більшості – електронне, але мені дуже і дуже зайшло. Проте двіжу мало не буває: прикручений воркшоп точно гарантуватиме грі довге життя.

Перехід до чистого ритму – не те, що очікували фанати рогалику. Але тим не менше, гра вийшла яскравою, барвистою, драйвовою, трохи складною, але викиди ендорфіну, коли січеш фішку музичного треку і тикаєш пальцями кнопки вчасно, просто гігантські. Рекомендую всім, кому зайшли персонажі з рогалику. Ну і ясно, що якщо ви прихильник ритм ігор, то теж варто придивитись: нові пригоди Каденції та її друзів (і недругів) з великою ймовірністю прийдуться вам до смаку.